Толедо―це місто, яке не залишить байдужим. Ніякого надлишку урбанізму, старовинні будинки в арабському стилі, вузенькі кручені вудички і атмосферність. Толедо може порадувати вас відсутністю натовпу туристів , воно неначе створене на ваше персональне замовлення. Поділюся з вами маленькими спостереженнями і місцями, які варто відвідати в цій частині Іспанії.
Йти за ситуацією
Згадаймо перший розмову Воланда на Патріарших прудах. Пригадуєте? Там одна з реплік стосувалася контроля. Що ми думаєте, що щось контролюємо, а насправді навіть не можемо сказати, що з нами буде завтра. В такому випадку, непередбачуваність того, що відбудеться є протягом всього нашого життя. Але коли потрібно йти в обставини, які нам пропонуються, а коли це не наша історія?
Покоління незалежності: хто вони?
Цей текст я написала ще під час Майдану з подачі професійного історика і друга Ярослава Грицака. Саме він тоді поставив перед нами задачу концептуалізувати своє покоління. Про дітей незалежності стільки розповідають і ще більше вигадують. Нехай мій погляд додасть ще одного пласту змістів.
Подаровані міста
Як ми часто даруємо один одному міста. В один момент в твоє життя приходить людина і відкриває таємні брами, місця свого дитинства, відкриває двері свого дому. І тут все. Місто, яке раніше було скоріше архітектурним згустком набуває людськості, історій, “ваших порталів”. Ви кохалися, говорили, мовчали, дарували один одному бруківку за бруківкою, наповнювали собою старі будинки, видихали ранки із ароматом свіжого моркв’яного соку і бронювали наперед озеро для вечірніх прогулянок. Ви дихали із містом в одному ритмі, а іноді не дихали взагалі.
Василь Сліпак. Непаризька історія
Ми познайомилися в Парижі. Це були майданівські часи. Василя не запам’ятати було неможливо. Високий, з красивим низьким голосом і козацькою зовнішністю, такий сучасний Іван Богун. В ньому це не було показовим чи награним, він справді був таким. Благородним, оптимістичним і мудрим. Оперний співак від Бога, який своїм унікальним тембром підкорював світ, але тим не менш лишався простим і відкритим. Йому личив Париж, але він носив в собі свою Україну.
Духовне кіно: частина 2
Ще кілька фільмів, які змусять повернутися до коренів чи принаймні замислитися про те, хто ми і куди йдемо. Краса кадру, глибина сенсу, непересічність історій і тем. Все це далі:
Хіппі з Галичини і його свобода
Алік Олісевич- це вже символ Львова. Хіппі, який за 50 років не зрадив ані своїх принципів, ані своєї свободи. Його часто можна зустріти в колоритній львівській кав’ярні “Вірменка” на вулиці Вірменській. Вінз авжди з друзями, з іноземцями, з журналістами- живий, небайдужий і непідробно веселий. За ці роки його засуджували, оцінювали, про нього пліткували, але свобода більше навіть за “галичанський консерватизм”. Ви не знаєте Аліка, а ви до Львова взагалі їздили?
Україна, про яку не говорять: Сатанів-Кринцилів
Історія про Поділля мала би розпочинатися з пісні чи з якогось стійкого словосполучення типу “маленька Швейцарія”, але це Україна. Велика, цікава і незвідана. Тому я поділюся досвідом подорожі на початок великої заповідної зони Подільські Товтри, розкажу про ідола і колишні городища язичників, про магічну воду і зелені схили, а ще про синагогу, в якій вам ще не доводилося бувати за життя. Тож поїхали!
Інша музика інших людей: Prince
Продовжую серію постів про музикантів чия музика існує нероздільно із духовністю, чий світогляд є в протиставленні поверховості і зомбуванню аудиторії.
В потоці подій мало уваги в Україні звернули на смерть видатного експериментатора та просто талановитого мультиінструменталіста Prince.
Принс—це той випадок, коли особистість не вдасться відірвати від музичної складової. Народжений в родині афроамериканці,він з раннього дитинства експериментувати з музикою і навіть входив до складу імпровізованого сімейного гурту 94 East. Вже згодом Принс експериментував і шукав себе в блюзі, гпав різні партії на фортепіано. Слухав Хендрікса, Стоуна та інших. Завдяки цим експериментами навіть стали виділяти особливе “меніаполіське звучання”. Принс назавжди поєднав соул і фанк у своїх композицій і став свого роду революціонером нової якості звуку.
У 82- му йому навіть вдається пограти на розігріві у Rolling Stones ,проте епаражний вигляд молодого музиканта шокував.
Але саме з 80-х його кар’єрах пішла в гору,а альбом і згодом фільм ” Purple Rain” взірвав тодішні чарти, пресу. Це був щирий тріумф хлопця,який переміг себе,який залишив хвороби і бідність в дитистві,позаду, проте не закрив свого серця.
Тільки після смерті музиканта поступово стали витягати багато фактів його біографії. Глибоко духовна і скромна людина,він дуже багато допомагав анонімно. Міг переслати гроші на операцію, людину рятували,а вона і не підозрювала, хто її чарівник. Принс був веганом,попри публічність,вчився контролювати пристрасті. В одному з інтерв’ю журналу The Rolling Stones він сказав таке:
RS: You’ve said that you’re celibate.
P: Yeah, I’m celibate.
P: Yeah, I’m celibate.
RS: Like, for real?
P: Well, it’s all physical; all of that then turns into other things. Libido is energy. I go back and forth. It’s like fasting: it’s a practice and you get better at it over time, you know, but no one is perfect … With fasting, after four days, you don’t want food anymore. You’ve got this thing that says “feed me, feed me,” and then when it realizes it’s not going to get fed, it goes away.”
Коментарів це не потребує. Якось в одному з чергових розмов із журналістами,співак сказав,що не святкує свої дні народження, але радо би відсвяткував день своєї смерті, бо тоді почнеться справжнє життя.
Тонка і дуже чутлива до інших натура. І раптова його смерть,яка надто багато викликає запитань. А чи не вбили…
Принс розпочав потужний рух,який дозволяв молоді не продаватися в рабство музичним корпораціям,а творити свою незалежну музику. А кому такі зміни сподобаються.. Надто прямо висловлювався,надто великий вплив мав. Західна преса шумить версіями…
Принс—це ціла епоха в музиці і приклад великого серця і любові. Інший у всьому… альтернатива.
Звички, які ми не помічаємо
Звичка- це чудесна річ, бо це головний мотиватор виходити із зони власного комфорту. Під комфортом я маю на увазі переважно “залипання”. Коли щодень здається- “та все це тимчасово”, “та це не страшно”, або ще краще- коли звичку просто не помічаємо. Спробуємо покласти на лопатки те, що часто заважає нам розвиватися. Мудрі люди кажуть, що за 40 днів можна позбутися будь-якої звички:)
zentravelblog 